Психологічна стійкість та кроки до її розвитку.
Наразі про психологічну стійкість говорять багато. Передусім як про корисну навичку, яка стає в пригоді в кризових ситуаціях. Визначення психологічної стійкості (резильєнтності) — різноманітні та чисельні. Деякі дослідники описують це явище як здатність позитивно адаптуватися до стресових обставин. Інші ж — як здатність людини залишатися функціонально стабільною та здоровою, незважаючи на дистрес.
Американська психологічна асоціація визначає стійкість як процес відновлення після важкого досвіду та пристосування до складнощів, травми, загроз або інших значних джерел стресу. Це водночас включає як процес адаптації, так і її результат у стосунку до складних життєвих обставин. Важливо розуміти, що стійкість передбачає не тільки «відновлення» після важких переживань, вона також може сприяти глибокому особистісному зростанню.
Можна означити такі ключові фактори, що сприяють особистій стійкості:
→ те, як ми бачимо світ і взаємодіємо з ним;
→ наявність і якість соціальних ресурсів;
→ конкретні копінг-стратегії (корисні поведінкові способи давати раду зі складними ситуаціями).
Бути стійким не означає, що людина не матиме складнощів чи не відчуватиме болю. Шлях до стійкості напевне включатиме значні емоційні переживання. Важливо зазначити, що стійкість вимагає наявності цілого ряду навичок, над якими ми можемо працювати та розвивати з часом. Для цього потрібен час, сили й допомога людей навколо.
Орієнтири, що допоможуть робити впевнені кроки вперед на шляху розвитку стійкості:
→ Переслідування значущої мети. Той, хто має навіщо жити, може витримати майже будь-який спосіб жити. Знаходити покликання й присвячувати себе тому, що дає мету життю в довгостроковій перспективі, приносить сенс (наприклад, виховання дітей, пошук особистісного зростання, допомога іншим тощо).
→ Перевірка припущень. Креативно та гнучко переоцінювати сприйняття своїх упереджень чи правил життя сприяє розвитку стійкості.
→ Когнітивна гнучкість. Важливим компонентом у цьому є прийняття реальності, навіть якщо ця ситуація лякає чи є болісною. Уникання та заперечення реальності є найпоширенішими контрпродуктивними стратегіями подолання дистресу.
→ Зростання через страждання. Ми можемо розглядати будь-який досвід емоційного болю як можливість, яка зміцнить нашу здатність краще давати раду з будь-яким болем надалі.
→ Діяти, попри страх. Сміливість — це не відсутність страху. Це готовність діяти, незважаючи на страх. Ті, хто йде вперед, попри складнощі, збільшують свою внутрішню силу.
→ Регуляція емоцій. Наше емоційне життя формується нашими цінностями та судженнями. Ми можемо звільнитися від деструктивних емоцій, як-от гнів і ненависть, розвиваючи здатність обирати, як інтерпретувати ситуацію.
→ Почуття волі стосується здатності людей діяти незалежно та самостійно формувати свої життєві обставини. Звісно, це не завжди можливо в повному обсязі. Проте віра в те, що абсолютно все поза нашим контролем є рецептом безпорадності.
→ Соціальна підтримка. Стійкі люди черпають силу зі своїх взаємин з іншими, а також з підтримки інших. Стосунки дають нам глибоке відчуття емоційної безпеки, незважаючи ні на що. Спілкування з чуйними людьми нагадує людині, що вона не самотня перед викликами.
Допис підготовлено на основі тексту від експерток Центр когнітивно-поведінкової терапії. Повний матеріал статті на сайті «Бережи себе» за посиланням: https://berezhy-sebe.com/pro-psykholohichnu-stiikist-ta.../
